ДОЩ

Вона питалась знову ні про що,
Не рухалась з порожньої платформи.
І не було, ні правила ні норми,
Вона питалась знову ні про що.

Вона хотіла, та не мала слів,
А дощ все падав в депресивне небо,
Здавалось сонця вранішнього треба,
Та тільки дощ все зрозуміти вмів.

І крізь вікно спадали тіні снів,
І не було ні завтра, ні сьогодні.
А так хотілось щоби при нагоді.
Той дощ до дна весь біль із серця змив.

І щоб в тумані шлях усе ж знайшов,
І захистило щось від моря лиха,
Щоб в шибку він постукав тихо-тихо,
Промовив: відчини, назавжди я прийшов.